Вход    
Логин 
Пароль 
Регистрация  
 
Блоги   
Демотиваторы 
Картинки, приколы 
Книги   
Проза и поэзия 
Старинные 
Приключения 
Фантастика 
История 
Детективы 
Культура 
Научные 
Анекдоты   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Персонажи
Новые русские
Студенты
Компьютерные
Вовочка, про школу
Семейные
Армия, милиция, ГАИ
Остальные
Истории   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Авто
Армия
Врачи и больные
Дети
Женщины
Животные
Национальности
Отношения
Притчи
Работа
Разное
Семья
Студенты
Стихи   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Иронические
Непристойные
Афоризмы   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рефераты   
Безопасность жизнедеятельности 
Биографии 
Биология и химия 
География 
Иностранный язык 
Информатика и программирование 
История 
История техники 
Краткое содержание произведений 
Культура и искусство 
Литература  
Математика 
Медицина и здоровье 
Менеджмент и маркетинг 
Москвоведение 
Музыка 
Наука и техника 
Новейшая история 
Промышленность 
Психология и педагогика 
Реклама 
Религия и мифология 
Сексология 
СМИ 
Физкультура и спорт 
Философия 
Экология 
Экономика 
Юриспруденция 
Языкознание 
Другое 
Новости   
Новости культуры 
 
Рассылка   
e-mail 
Рассылка 'Лучшие анекдоты и афоризмы от IPages'
Главная Поиск Форум

Iван Карпенко-Карий - Карпенко-Карий - Сто тисяч

Проза и поэзия >> Литература ближнего зарубежья >> Украинская литература >> Современная украинская проза >> Iван Карпенко-Карий
Хороший Средний Плохой    Скачать в архиве Скачать 
Читать целиком
Iван Карпенко-Карий. Сто тисяч

------------------------------------------------------------------------

Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"

OCR: Евгений Васильев

Для украинских литер использованы обозначения:

Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)

Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)

I,i (укр) = I,i (лат)

------------------------------------------------------------------------



    Комедiя в 4 дiях


    ДIЄВI ЛЮДЕ

    Герасим Никодимович Калитка _¾ багатий крестьянин.

    Параска _жiнка його.

    Роман _син їх.

    Савка _кум Герасима, крестьянин.

    Банавентура _Копач._

    Невiдомий_ - єврей.

    Гершко _фактор.

    Мотря _наймичка.

    Клим _робiтник.

    ДIЯ ПЕРША

    ЯВА I

    В хатi яку хвилину нема нiкого; входе Невiдомий._

    Невiдомий._ Нiкого нема... Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на свiтi. А через чево i трудно? Через того, що багато розумних понаставало... Усi торгують, а покупателi только глазами купують, i торговлi нема - один убиток. Так я сiбє видумал новую комерцiю: хорошiй будет гендель, єжелi удастся... Попробуєм!..

    ЯВА II

    Роман _i Невiдомий._

    Невiдомий._ Здрастуйте вам.

    Роман._ Здоров.

    Невiдомий._ Це хата Герасима Никодимовича Калитки?

    Роман._ Це.

    Невiдомий._ А де ж сам хазяїн?

    Роман._ Вони в город поїхали, сьогодня повиннi буть назад.

    Невiдомий._ Я з ним вiдался, i он сказал, щоб я приїхав.

    Роман._ Може, й вони через годину будуть.

    ЯВА III

    Тi ж i Копач._

    Копач._ Ура! Тепер суд гласний, накриває жидкiв часний! Хе-хе-хе!

    Невiдомий._ А ви разлi часний? Не похоже.

    Копач._ Не та рожа? Ха-ха-ха!

    Невiдомий._ Прощайте! Я навiдаюся опiсля, бо у мене є дiло до Смоквинова. (Пiшов.)_

    ЯВА IV

    Копач _i Роман._

    Копач._ Ха-ха-ха! Заметь-це пройдисвiт! Я їх багато бачив, у мене опит i практiка. Я на них насмотрелся... Командовал зводом, так пров'янт i фураж часто получав, знаю їх, да i они меня знають! Тепер лiт трiдцать в одставкє, по свiту вольно я хожу i в очi смiливо усiм гляжу... Стихи... Ха-ха-ха! А батько купчу й досi ще не совершив?^

    Роман._ Ще в городi.

    Копач._ Хотiв поздравити його з прiобрєтєнiем зємєль-кi... А Прасковєя Iвановна?..

    Роман._ У попа.

    Копач._ Так! Торiчелiєва пустота... Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш - це з фiзiкi. В такiм разi - адiо! К обiду я прийду. (Пiшов.)_

    ЯВА V

    Роман_, потiм Мотря._

    Роман._ Наче i розумний, а дурний. Тридцять лiт шукає кладiв i голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав... I все вiн зна - тiлько нiчого не робе. (Iде до дверей i гука.)_ Мотре, та йди-бо сюди!

    Мотря за дверима_: "Чого там? Нема менi часу".

    Роман_. Та нам, мабуть, не буде часу i вмерти. Iди-бо! Зашиєш менi сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пiшли. Хочеться менi з Мотрею побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розiрвав рукав.

    Входе Мотря._

    Заший. (Показує.)_

    Мотря._ Де це ти так розпанахав? Роман_. Зачепився за вила.

    Мотря _зашива, Роман _її цiлує.

    Мотря (б'є його кулаком)._ А це що? А тпруськи!

    Роман._ Хiба не можна? Ми ж восени поженимось, чула? Що батько казав?

    Мотря._ То тодi i цiлуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько шуткував, а ти вже н губи розпустив.

    Роман_. Нi, це не шутки. I мати казала, i батько казав, що кращої невiстки не треба.

    Мотря._ Уже зашила. Iди собi, я не маю часу теревенi править, та он вже батько приїхали.

    Роман._ Батько? Справдi.

    Мотря _вибiга.

    ЯВА VI

    Герасим _i Роман._

    Герасим._ А ви чого тут збiглись, роботи нема, чи що?

    Роман._ Та я розiрвав рукав... Мотря зашила.

    Герасим._ А мати ж де?

    Роман._ Пiшли до попа...

    Герасим._ Знайшла празник. Iди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору, щоб якої ремiняки не порiзали на батоги.

    Роман._ Добре. Тут жид якийсь питав вас i Копач._ (Вийшов.)_

    Герасим (один)._ Жид-то дiло, а Копач-морока. Ху! Слава богу, справився з дiлами: совершив купчу, i земельки прибавилось. I бумага зелена, мов земля, укритая рястом!.. Ох земелько, свята земелько, божа ти дочечко! Як радiсно тебе загрiбати докупи, в однi руки... Приобрiтав би тебе без лiку. Легко по своїй власнiй землi ходить. Глянеш оком навколо - усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленiла вже пшениця i колосується жито; i все то грошi, грошi, грошi... Кусочками, шматочками купував, а вже i у мене набралося: тепер маю двiстi десятин - шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок - так-так, - однiєї шпанки ходить дванадцять тисяч, чотири чи п'ять гуртiв випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тiлько бiля свиней шiсть чоловiка день при днi працює!.. I яким побитом Жолудь достав таку силу грошей - не зрозумiю... Я сам пам'ятаю, як Жолудь купував баранцiв, сам їх рiзав, торгував мнясом у рiзницях, а тепер - багатир. Де ж воно набралося? Не iначе, як нечистим путьом! Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при днi працюєш, жiнка з дiжi рук не виймає - i тiлько ж всього-на-всього двiстi десятин, а то ж, мабуть, i в десять тисяч не вбереш. Не спиться менi, не їсться менi... Пiд боком живе панок Смоквинов, мотається i туди й сюди, заложив i перезаложив, - видко, що замотався: от-от продасть або й продадуть землю... Ай, кусочок же, двiстi п'ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, i поруч з моєю, межа з межею. Що ж, копиталу не хватає... Маю п'ять тисяч, а ще треба не багато, не мало - п'ятнадцять тисяч! Де ти їх вiзьмеш? Прямо, як iржа, точить мене ця думка! Де їх взять?.. Де?.. Хiба послухать жидка, пiти на одчай, купить за п'ять тисяч сто тисяч фальшивих i розпускать їх помаленьку: то робiтникам, то воли купувать на ярмарках... Мужик не дуже-то шурупає в грошах, йому як розмальована бумажка, то й грошi. Страшно тiлько, щоб не влопатись... Обiщав жид сьогодня привезти напоказ. Може, це вiн уже й заходив. Цiкаво дуже бачити фальшивi грошi.

    ЯВА VII

    Савка _i Герасим._

    Савка._ Здрастуйте, куме! Добре, що я вас дома застав.

    Герасим._ А навiщо ж то я вам так пильно потрiбен?

    Савка._ Вiдгадайте! Шкода, не вiдгадаєте... Грошей позичте, куме! Карбованцiв з сотню, до Семена.

    Герасим._ Яж кажу, що так!.. Виходить: недовго думавши - давай! Хiба у мене банк, чи що?

    Савка_. Та до кого ж ти i вдаришся? Жид злупе такого проценту, що нiяк не викрутишся потiм.

    Герасим._ Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай.

    Савка._ То вже лупiть краще ви, куме, та дайте.

    Герасим._ Нема! Хоч носа вiдкрути, то й десятки зайвої не витрусиш - всi вiддав за землю.


    Савка._ Де ж тi грошi, куме? Я сам не раз, не два

    Герасим._ Та господь їх знає. Я над цим думав.

    Савка._ Чув я, що Жолудь нечистi грошi має, вiд самого, не при хатi згадуючи, сатани, то, може, й другi так саме достали... Тiлько де ж вони з ним познайомились i як? От що цiкаво! Вже ж i я не полохливого десятка, пiшов би до нього в гостi у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, iродiв син! Чи душу йому, луципiровi, треба, то нехай би брав, бо без душi, мабуть, легше, як без грошей. Я вам, куме, признаюсь, що сам ходив пiд Iвана Купайла, як менi казано, на роздорiжжя... Повiрите, звав, нехай бог простить, Гната безп'ятого! Так що ж - не вийшов, тiлько налякав.

    Герасим._ Цiкаво! Розкажiть, будь ласка...

    Савка_. Знаєте, за третiм разом, як я гукнув: вийди до мене, безп'ятий, я тобi в нiжки уклонюся, до смертi слугою твоїм буду!.. А вiн - i тепер моторошно - зайцем мимо мене - тiлько фа! аж свиснув, та хо-хо-хо! То я тiкав з того мiсця, мало дух з мене не виперло... Прости господи! Двi недiлi слабiв: бувало, тiлько що шерхне, так увесь i затремтю, i волосся на головi пiднiметься. На превелику силу одшептала Гаврилиха.

    Герасим._ Не надiявся, куме, щоб ви такi смiливi були...

    Савка_. Ну, а що ж його робить, коли грошей треба день у день! От i тепер: пiслязавтрього строк платить Жолудю за землю, держу там у нього шматочок, а тут не вистача. Договiр же такий: як грошей в строк не вiддам - хлiб зостанеться за Жолудьом без суда. Та що там балакать! От, єй, правду вам кажу, куме: якби знав, що за цим разом дасть, - знову пiшов би кликать, так грошей треба.

    Герасим._ Смiливi, смiливi ви, куме, з вами i не такi дiла можна робить.

    Савка_. Ха! Чого там бояться? Страшно тiлько без грошей, а з грiшми, сказано ж, i чорт не брат.

    Герасим (набiк)._ Треба це на ус закрутить.

    Савка_. Куме! Та, може ж, таки найшлася б у вас там яка сотняга? Позичте! Батьком буду величать.

    Герасим._ Що його робить? Хiба от що: я, знаєте, сам позичив оце у Хаскеля для домашнього обiходу; тiлько платю п'ять процентiв у мiсяць. Коли дасте п'ять процентiв, то я подiлюся з вами, так уже, для кума.

    Савка._ П'ять?.. Та що маєш робить... I за це велике спасибi, давайте.

    Герасим._ Принесiть же менi запродажню запись на воли.

    Савка._ Як? Хiба ж я вам воли продав?

    Герасим._ Вийде так, нiби продали... Нiби! Розумiєте? А я тi самi воли вiддам вам до Семена, а на Семена ви вiддасте менi сто карбованцiв i запродажню я розiрву, а як не вiддасте, то я вiзьму воли... Так коротча справа.

    Савка._ Це добра справа!.. То й воли до вас вести, чи як?

    Герасим_. Нi. Ви пiдiть у волость, то писар знає i напише таку запродажню як слiд, а ви запродажню принесете менi, то я вам грошi дам.

    Савка._ Та вiзьмiть, куме, векселя, навiщо вам ця плутанина?

    Герасим._ Нi, куме, я переконався, що запродажня на-дежнiще векселя...

    Савка._ Так... Ну, добре. То вже ж, мабуть, завтра принесу. А ви дома будете завтра?

    Герасим._ Дома.

    Савка._ Так... Прощайте. (Набiк.)_ Е, куме, мабуть, i в тебе нечистi грошi, i в тебе душа вже не своя. (Зiтхає, виходить.)_

    Герасим (сам)._ Одважний чоловiк! До чорта ходив i на все пiде за грошi, а я вiзьму з нього вексель. Найшов дурня! Продай воли - бери грошi... не вiддаси грошей - давай воли, бо то ж мої, я вже їх купив, я вже не буду править грошей, а воли давай. Так надежнiще.

    ЯВА VIII

    Герасим _i Невiдомий._

    Невiдомий_. Здрастуйте вам!

    Герасим._ Здрастуй. (Набiк.)_ Той самий жид... аж мороз поза шкурою пiшов. Ну що?

    Невiдомий (озирається)._ А нiчого...

    Герасим._ Принiс?

    Невiдомий._ Є.

    Герасим (зiтхнув)._ Показуй.

    Невiдомий (оглядається кругом, загляда у вiкно, потiм виймає грошi, все новi, несе до столу, розклада на столi). _Теперечки пiзнавайте, почтенний, де тут фальшивi, а де на-стоящi?

    Герасим (довго розгляда, придивляється на свiт)._ От так штука! От так штука! Не вгадаю! (Розгляда.)_ Не вгадаю!

    Невiдомий (знову зазира у вiкно). I_ нiхто не вгадає. Я присягну на Бiблiю, що всякий прийме! Ето робота первий сорт. Ми не робимо такой дрянi, як другi... їх роблять у англичан, i англичанин їх возить, а я у нього ¾ агентом.

    Герасим._ Ну й зробленi, ну й зробленi - прямо насто-ящi, i не кажи... Як двi каплi води, всi однаковi... руб - руб, три - три - однаковiсiнькi! Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?

    Невiдомий._ Оце одна - руб, а це друга - три.

    Герасим._ Оцi-о? Оцi? Та ти давай менi таких грошей хоч лантух - прийму. Як же ти їх розбираєш?

    Невiдомий._ Ми?.. Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар нравиться - вiзьмiть, не нравиться - не берiть. Ми не йуждаємся в покупателях; ми їх розпустили i розпускаємо, може, мiлiон, i всi благодарять... Ви знаєте, теперечки етiх дєнєг скрiзь доволi, може, i у вас у кишенi єсть такi самi.

    Герасим._ Ну, так! Звiдкiля вони у мене вiзьмуться? Хiба дав хто, справдi? Ану, глянь. (Показує свої грошi.)_

    Невiдомий (розгляди)._ Как нема, коли є!.. От одна трьохрубльовая, от друга... Хе-хе-хе! Ето усе нашгей фабрикi.

    Герасим._ Свят, свят, свят! Та ти брешеш?

    Невiдомий._ Побей меня бог.

    Герасим._ Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшивi? Це я взяв вiд Жолудьова приказчика. Виходить, їх i у Жолудя доволi є... Он як люде багатiють. Я їх помiтю: надiрву краї... От тiлько одно менi дивно: чом же ти сам не торгуєш на цi грошi, а тiлько другим надiляєш?

    Невiдомий._ Ви все любопитнiчаєте. Ну, а отчего ви не продайоте фальшiвих дєнєг? Вiдiтє, у всякого своя комерцiя. У нас фабрiка на весь свет, другой такой фабрiкi нема; ми продайом тисячу за п'ятдесят рублей... Разлi ето не торговля, по-вашему? Ми заробляємо мiлiони, а люде в двадцять раз больше... Ну, а якби ми самi на етi дєньгi товари купували? Хто б тодi так дешево робив грошi?

    Герасим._ I то правда. (Розгляди, грошi.)_ Не надивуюсь! Настоящi, натуральнi! Помiтю й цi. (Надрива краї.)_

    Невiдомий._ У нас порядок; фiрма почтенная, товар з Лондона прямо iдьот в кожаних мiшках; єжелi возьмете, то скажiть, скiлько вам нужно, - я буду телеграму пускать у Адессу, i англичанин сам вивезеть їх на нашу станцiю.

    Герасим._ Розпалилась до них моя душа... Сто тисяч вiзьму!

    Невiдомий._ Нехай вам бог помогає! А коли вивезти?

    Герасим._ Сьогодня у нас субота... У понедiлок можна?

    Невiдомий._ Можна, зачем не можна - усе можна!

    Герасим._ А цi двi бумажки ти дай менi, - може, я пробу зроблю: куплю на них що-небудь.

    Невiдомий._ Навiщо, коли у вас свої є... А между прочiм, вiзьмiть. Так у понєдєльнiк увечерi ви будете на вокзалi у тому мiсцi, де для мужчiн i для дам, - розумiєте?

    Герасим._ Розумiю.

    Невiдомий._ Прощайте. (Iде.)_ Дай вам бог з моєї легкої руки зробиться мiлiонером!

    Герасим._ Спасибi!..

    Невiдомий виходить.

    (Сам)._ Тепер коли б розмiнять фальшивi грошi в казначействi... Самому страшно, щоб не влопаться... Хiба кума взять у компаньйони? Що ж, коли вiн чорта не боявся, то не побоїться казначея, щоб розмiнять грошi. Кращого компаньйона, як кум, не знайти!

    Входе Копач._

    ЯВА IX

    Герасим _i Копач._

    Герасим_. От чортяка принесла цього бродягу! Пiв-обiда сам злопає i на перешкодi дiловi стане, треба його як-небудь вирядить.

    Копач._ Здоровенькi були! Як поживаєте, що поробляєте, кого виглядаєте? Хе-хе!

    Герасим._ Хоч голий, так веселий! Здрастуйте.

    Копач._ Поздравляю з прiобрєтєнiєм земелькi, дай бог еще столько прикупить... Безподобная у вас вода, зараз пив, i мiстечко у левадi бiля верби гарне. Отам би кашi наварить з таранькою та попоїсти по-чумацьки... Хе-хе-хе!

    Герасим._ Мабуть, голодний, бо змаху про кашу забалакав.

    Копач._ Хе! Я зразу все обняв оком! У вас новий забор i добре зроблений, - тiлько б ще треба по однiй дошцi дать, а то скотина буде закладать пiд лату голову, то позриває. Опит... Хе-хе-хе! Тiлько гляну, зараз бачу.

    Герасим._ Я й сам бачу, та грошей нема.

    Копач._ Так-так. Хе-хе-хе! Грошей нема, а земелька росте й росте! Люблю за предприїмчивость! Так, так, Никодимович! Скуповуйте помаленьку, скуповуйте! Єй-богу! Чого ви? Думаєте - шуткую? Якi тут шутки? Хазяйственний мужик - велике дiло! Ворушiться, ворушiться! Крутiть головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини. Пани горять, а мужички з пожару таскають... Це не пустяк! Ви як полагаете? Вони привикли омари там, шампанське - от грошики й ухнули, а там i iмєнiя ахнули! А ви -

    галушечки, картопельку, кулешик, чухоньку, та й то не щодня, а воно жирок i наростає... Гляньте навколо: Жолудь - десять тисяч десятин. Чобiт - п'ять тисяч десятин, Пузир - три тисячi; а тут i ви помаленьку та помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте.

    Герасим._ Що там я купив, i балакать не варт.

    Копач._ Одразу ж не можна! Ви вiзьмiть прiмєр з свинi:

    от вона ходить на подвiр'ї худа, обдрипана, а закинули ви її в саж, стали харчi кращi давать - то вона помалу й отягнеться, а там i сало наростає, - так i ви... Опит - велiкоє дiло!

    Герасим._ Спасибi! То це ви мене з свинею рiвняєте?

    Копач._ Не в тiм рiч! Ви не обiжайтесь-це прiмєр. Ви не взирайте! Помалу, помалу i у вас сала набереться доволi, тодi порiвняєтесь з Чоботом, а може, i з Жолудьом... На все свiй час, своє врем'я. Не можна ж зразу, в тiм i прiмєр. Практiка, опитность - велiкоє дело. Вас вже не обманеш, ви всякого обманете, а це велiкоє дєло, коли не тебе за чуба держать, а ти других за чуба держиш. А ви як полагаете? Хе-хе-хе! Ви глянули кобилi в зуби i наскрiзь її бачите, - опит! Вiд того у вас лошата он якi. Ви не купите чорт батька зна чого? А воно i виходить, що скрiзь iде на користь. А то повидумували: ячмiнь-голак, а вiн родить не так; озимий - рiпак, а сiвач - дурак; пшениця - кримка, а в штанях дiрка; жито шампанське - баловство панське... Хе-хе-хе!

    Герасим._ Ох, Банавентура Бовтурович, все то добре, що ви кажете, тiлько речi вашi не грошi, за них земельки не купиш, а тут грошей, грошей, грошей треба. Ось пiд боком лежить земелька, а я слину ковтаю. Та яка земля? Неперепахана, ставок рибний, i з моєю межа з межею.

    Копач_. Потрошку, потрошку - пам'ятайте мiй прiмєр;

    От ви б самi ставочок тут унизу викопали, рибу завели: лини, карасi... Нема краще, як м'ясо свинина, а риба линина. Хе-хе-хе!

    Герасим._ Викопаєм. Може, ви вже грошей знайшли, то позичили б на хазяйство?

    Копач._ I це дiло таке, що одразу не можна, - ще не наскочив! Я вам по секрету скажу: тут єсть один предмет... Нi, не буду говорить - я вас повезу, самi побачите. Це не пустяк, дiло важне; прiмєти такi, що не можна сумнiваться, - верьте!

    Герасим._ Ет! Ви тiлько хвалитесь... Тридцять лiт шукаєте грошей, а нiчогiсенько не знайшли.

    Копач._ Як не знайшов! А дерево окам'янiле ви не бачили? От поїдемо, я вам покажу, стоїть подивиться: пудiв, п'ять важить, всi листочки, всi вiти, так як напечатано! А ступку мiдну, червоної мiдi, тiлько товкач перебитий... А сковороду - отака сковорода... Запорозька, видко, жидкiв на нiй припiкали! Випитували, де грошi, а може, ковбаси пiджарювали... Предмети iнтереснi для науки; я їх одi-слав одному професоровi, забув, як фамiлiя, вiн кургани розкопує...

    Герасим._ Чортзна-що, аж нудно слухать!... Ви грошей давайте?..

    Копач_. Я чувствую, що аж тут моя судьба розрiшиться... Всякому своє - вiрте, що провiдєнiє недурно указало менi цей путь - будуть i грошi. Отодi зашумить Банавентура-копач!

    Герасим._ Що ж би ви зробили, якби грошi викопали?

    Копач._ Зараз би поїхав в Париж.

    Герасим._ Чого? Щуп оцей показувать... Та ви ж i балакать по-їхньому не вмiєте.

    Копач._ О, я їм скажу... Та все одно ви не зрозумiєте!

    Герасим._ Е, бачите, ви не вмiєте, та вже й круть-верть.

    Копач._ Не вмiю? Вiв ля Буланже, вiв ля Ельзас, аб-а Ельман! Оле куто ля фуршет!... Оле кашон, ля помдетер, вiв ля патрi!.. А що?

    Герасим._ Та хто його знає що! Чую тiлько, що не по-нашому лопочете.

    Копач._ В тiм сила! Ви собi думаєте, що це дурак який ходить?

    Герасим._ Та хто його знає.

    Копач._ То-то бо й є! А я мовчу i таки свого доб'юсь... а тодi i будете руками об поли бить... Хе-хе-хе! Наука, Нико-димович, наука! Можна пожалiть, що ви сина не вчили, а я б коло нього був позанявся, i вiн би знав французького язика не хуже мене, для того є самоучитель. Марго й другi книги. :

    Герасим._ Що там наука? Забавка дитяча! На бiса йому здалося отак лопотать язиком, як ви оце лопочете, хiба гиндикiв дражнить? Я придивився: як тiлько вчений, так i голодрабець: нi землi, нi грошей, i таки дурень дурнем - застав його коняку запрягать, то й не запряже, вiн зараз полiзе по книжках, по тих рiхметиках шукать, як це робиться.

    Копач._ Практики нема. А от я запряжу вам в яку хочете збрую: хоч в затяжний хомут, хоч у шори... Хе-хе-хе! А от втиори ви i не запряжете!

    Герасим._ Що нi, то нi. Я їх i не бачив, якi вони.

    Копач._ Хе-хе-хе! От бачите... i тут наука... Нi, ви протiв науки не iдiть! Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нiчого не зробиш. От i в службi: я був первин в цiлiй дивiзiї! Хто найкращий їздок? Копач! Хто хрунтовик? Копач! Хто службу зна, як своїх п'ять пальцiв? Копач! Хе-хе-хе! Мамiнькiни синки в картишки грають, на тройках роз'їжджають, а копач в караулi, за уставом сидить, всяку службу за них справляє; вiд того не то що, а й сама норовиста коняка, коли на неї сiдав копач, чула - в шенкелях чула - опит i науку i, як дитина, покiрно ходила перед фрунтом!.. Нi, ви, Никодимович, проти науки не йдiть.

    Герасим._ Вчений поки бога змалює, то чорта з'їсть. Та це все чортзна-що ми балакаєм; краще ви скажiть менi, чи не знаєте багатої дiвчини для мого Романа! Ви по свiту ходите, то повиннi знать, де є багатi дiвчата.

    Копач._ Знаю. Як не знать - знаю... От хоч би й у старшого Пузиря - двi дочки на возрастi. Я у них як дома.

    Герасим_. А скiльки Пузир дасть приданого за дочкою, грiшми? Як думаєте?

    Копач._ Не скажу. А тим часом спрос не бiда. А знаєте що? А ви кажiть: що? А от що! Поїдемо ми завтра з Романом до Пузирiв... Так, нiби поросят купувати, - у них завод добрий. Там кабани, прямо хоч лягай на спинi. Круп отакий... ребра крутi, нiжки коротенькi, як добре угодуєш, пудiв вiсiм сала! Вам таки треба парочку поросят таких купить. Свинi- грунт у хазяйствi: i сало, i ковбаси, i окороки - та й продать можна. Пузир продав двадцять годованих кабанiв i згрiб тисячу карбованцiв.

    Герасим._ Тисячу? Оце грунт, що грошi можна загрiбать, а окороки - то нiмецька вигадка.

    Копач._ Ой, не кажiть! Якби оце окорок, та горчиця, та горiлки чарку - як би ви смакували!

    Герасим._ Ви таки, мабуть, любите по-панськи: хоч не їсти, то побалакать про смачну їжу.

    Копач._ Не в тiм рiч! Заговорили за дiвчат, а звели на свиней. Що ви скажете на моє предложенiє їхать до Пузиря на оглядини?

    Герасим._ А що ж, з богом! Хiба коней наймать, чи що?

    Копач._ Жаль тiлько, що Роман французького язика не знає, а то ми б там з ним жукiв пускали - жеркотали б по-французькому. Хе-хе-хе! Це важний предмет.

    Герасим._ Та це чортзна-що! Ви ударяйте на грошi- грошi всьому голова.

    Входе Роман._

    ЯВА Х

    Тi ж i Роман._

    Роман._ Здрастуйте вам ще раз.

    Копач._ Здоров, здоров, ле-козак.

    Роман._ Iдiть, тату, обiдать, ми вже пообiдали.

    Копач._ Ходiм, ходiм, а то я нагадав окороки та так розтривожив апетита, що аж слина котиться.

    Герасим._ Ну, ходiм, замiсть окорока - борщу та кашi попоїмо, а ти, сину, сходи до Московчука, нехай вiн тебе пiдстриже пiд польку.

    Роман._ Для чого?

    Герасим._ Тут таке дiло, сину: завтра недiля, то зберешся раненько, поїдеш з паном копачем до Пузирiв. Запряжеш пару сiрих жеребцiв у нового хвургона i сам одягнешся по-празниковому.

    Роман._ А чого ж я, тату, туди поїду?

    Герасим._ А ось чого: там є дiвчата, а вони люде багатi, то ми зашлем до них старостiв, так попереду треба, щоб Пузирi побачили тебе, а ти щоб побачив дiвчат. А щоб було тобi зручнiще поводиться, то ти удаси, нiби приїхав на завод купувать свинку i кнурця...

    Роман._ Та ви ж самi хотiли, щоб я женився на Мотрi.

    Герасим._ Тьфу на твої речi, дурноверхий! То я жартував, щоб вона старалась у роботi.

    Роман._ Гарнi жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.

    Герасим._ Чортзна-що балакаєш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську дочку з приданим, а не наймичку.

    Роман._ Мотря така дiвка...

    Герасим._ Мотря не Пузирiвна, а Пузирiвна не Мотря.

    Роман_. Та нехай вона вам сказиться, та Пузирiвна, я її не знаю.

    Герасим_. Ой гляди! Може, чого накоїв з Мотрею? Тiлько прийдеться платить, то я тебе живого облуплю. Тепер такий свiт: сама в'язне, а потiм плати.

    Роман._ Нiчого я не зробив худого. I Мотря не з таких - вона дiвчина чесна.

    Герасим._ А грошей у неї багато є?

    Роман._ Де ж вони у неї вiзьмуться? Вона i без грошей до душi менi.

    Герасим._ До душi, та не до кишенi.

    Роман_. А ви думаєте, що у Пузирiв поживитесь грiшми?

    Якраз! Так вiзьмемо, як наш зять взяв у нас: обiщали п'ять

    тисяч, а пiсля весiлля дали двi пари волiв, десяток овець, пару

    коней, фургона i двi корови.

    Герасим._ Обiцянка - цяцянка, а дурневi радiсть.

    Роман._ Та ще на придачу всi гуртом попобили зятя та

    й вирядили.

    Герасим._ А нас хiба не били? Били й нас.

    Копач._ Цiкаво. I зятя били? Я дещо чув, але мало чого люде не набрешуть. Ану, розкажи, будь ласка.

    Герасим_. Та що його слухать!


    ЯВА XI

    Тi ж i Клим._

    Клим._ А йдiть, хазяїн, дайте коням оброку.

    Герасим._ Зараз. Iди лиш вимаж збрую гарненько, то краще буде. (Виходе, за ним Клим.)_

    Копач._ Поспiєш ще збрую вимазать, я тобi поможу, а ти розкажи тим часом, як тут було дiло на весiллi.

    Роман_. А як було? Так було: зараз сват Iван зчепився з батьком, щоб давали обiщане придане, а батько одмовили своєю поговоркою: обiцянка - цяцянка... Сват назвав батька мошенником, батько свата за бороду, а вiн батька; я кинувся оборонять батька, а сват Панас вчепився менi в чуба - саме отут на виску, я почав викручуваться, отак шкура з волоссям витягнулась, а я крутюсь, та до того крутився, поки добрий жмут чуба не зостався у свата Панаса в руках, а таки викрутився.

    Копач._ Викрутився?

    Роман._ Викрутився.

    Копач._ Молодець запорожець! Ну, i що ж потiм?

    Роман._ Тим часом у другiм кутку нашi мати зчепилися з свахою Горпиною i розчiпчилися; тут пiдступив зять наш, щоб розборонить, виходить, матiр i тещу, а дядько Олекса, не розбираючи дiла, по уху його, а вiн дядька... Ну, й пiшло, й пiшло...

    Входе Герасим._

    ЯВА XII

    Тi ж i Герасим._

    Герасим._ Чортзна-що слухаєте, хiба ви не бачили, як б'ються?

    Копач_. Та не в тiм сила. Тут опит получається. От я не знав, як викручуваться, коли тебе схоплять за висок, а тепер знаю... Вiк живи, вiк учись... Ну... ну?

    Роман._ Вмiшались всi родичi i пiвдня бились; оце наче й вгамуються, дивись: слово по слову - знов зчепились. . Отаке-то придане; нарештi, батьковi два зуби вибили...

    Герасим._ Та брешеш-бо, одного; а другий випав сам на третiй день.

    Копач_. То це прямо страженiє було!

    Роман._ Атож. Волосся лiтало по хатi, як павутина восени. Доволi того сказать, що як роз'їхалися свати, то в хатi назмiтали волосся на землi цiлу куделю.

    Копач._ З такої вовни добрi б були рукавицi.

    Роман._ Щоб дурно не пропало, то я зробив з того волосся аж два квачi.

    Копач._ I це по-хазяйськи.

    Роман._ I досi ними вози пiдмазуємо.

    Копач._ А хто ж битву виграв?

    Герасим._ Виграв я, бо п'ять тисяч зосталось у калитцi - не дав-таки зятьовi.

    Роман._ Отакого й нам Пузирi дадуть приданого, як ми дали за сестрою.

    Герасим._ Ну, то ще побачимо! Я не такий дурень, щоб мене обманили... Я обманю хоч кого, а мене чорта лисого обманить хто.

    Копач._ Нiякого обману не треба, я на цi дiла майстер... Опит - велiкоє дело! Висватаєм i дєнєжний договор, вiнову запись зробимо! Оле куто, пом-де тер-ля табль, ля фуршет, вiв ля Буланже! Так, Никодимович.

    Герасим._ Та годi вам гиндикiв дражнить, ходiм обiдать.

    Копач (бере щупа)._ Хе-хе-хе! Досадно, що самi не вмiєте.

    Герасим._ На чорта воно менi здалося.

    Копач_. Еге, та не забалакаєте!.. Альом! _

    Герасим._ Тьфу! Самi ви Альона!

    Копач._ Ха-ха-ха! Какая Альона? Же гран апетiт. Альом супе! _Ха-ха-ха!

    Виходять.


    Завiса_.

    ДIЯ ДРУГА

    ЯВА I

    Перед свiтом, в хатi. Копач_ ходить по хатi, то сiда на лавi.

    Копач._ Боковенька... Боковенька... Боковенька... Не дає менi. спокою цей предмет... Боковенька, копили, кам'яна фигура... Там грошi, iменно там. Там моя судьба... Копили, оскардами висiченi... сьогодня цiлу нiч снилась кам'яна фигура. Ох Боковенька, Боковенька.

    ЯВА II

    Герасим за коном_: "Вставайте ж, вставайте! Не мнiться. Чепiга зайшла, пора скотину порать".

    Копач._ Еге! Герасим вже по хазяйству гасає - невсипущий.

    Входе Герасим._

    Герасим._ О, i ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще.

    Копач._ Не спиться. Почув, що ви встали, та й я пiднявся. А знаєте, що я придумав?

    Герасим._ А що?

    Копач._ Ви б зробили калакольчик у ту хату... Тут вiрьовка над лiжком. От прокинулись, пора вставать - зараз: дзiнь, дзiнь, дзiнь, сам ще лежиш, а там встають.

    Герасим._ Та це чортзна-що! Я буду лежать, то всi будуть лежать. (Загляда у дверi.)_ Чи не поснули знову, щось тихо у тiй хатi? От вам i дзвiнок, i вигадає ж, скажи на милость. Ану, ану!

    Копач._ Оце саме добра пора копать, не душно, холодком можна бог знає скiльки викопать. Воно ще рано, тiлько на свiт благословиться.

    Герасим._ Та де воно вам рано? Вони надолужать:

    то вмиваннячком, то взуваннячком, або як почнуть богу молиться, то й сонце зiйде. Хоч би ж молилось, а то стоїть, чухається та шепче собi губами, аби простоять бiльше без роботи. Вже ж я їм i отченаша даю, як затоплю, то зараз i на землi. (Одчиня дверi навстяж i стоїть на дверях.)_ Кажете - рано, вже свiт бiлий, кури пiднiмаються. Так i хазяйство проспиш! Стара, а стара! Параско, пора до коров, чого ви там мнетесь? Ану, ану! Хлопцi, гайда з хати! Тiлько коти в таку пору сидять у хатi на печi, а робiтники та собаки надворi повиннi буть. Це хто вийшов? Клим? Ти що ото несеш пiд пахвою? А йди сюди, я полапаю.

    Входе Клим._

    ЯВА III

    Тi ж i Клим._

    Клим._ Що? Хлiба взяв окраєць, - поки до обiда, то їсти захочеться.

    Герасим._ I тобi не грiх? Недiля свята, а ти нi свiт нi зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обiда попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хлiб назад. Стара, Параско!

    ЯВА IV

    Тi ж i Параска._

    Параска _(на дверях, з дiйницею в руках). Чого_ ти гвалтуєш?

    Герасим._ Що це в тебе за порядки? Диви! Хто хоче, той i бере без спросу, мабуть, ти хлiба не запираєш?

    Параска._ Оце вигадав! Де ж таки, щоб хлiб був не-запертий, нехай бог милує, все заперто.

    

... ... ...
Продолжение "Сто тисяч" Вы можете прочитать здесь

Читать целиком
Все темы
Добавьте мнение в форум 
 
 
Прочитаные 
 Сто тисяч
показать все


Анекдот 
Первоначально Герасим планировал крестить Муму...
показать все
    Профессиональная разработка и поддержка сайтов Rambler's Top100